Pro Et Contra

середа, 16 березня 2011 р.
Мистецтво жити. Pro. Et Contra. Щоденник. Дневник. Diary.

«Советую тебе вести дневник, это помогает изучению себя, предохраняет от повторения ошибок, сохраняет живым прошлое. Стоит записывать всякую большую радость, горе, важную встречу, о книге, произведшей впечатление, свои вкусы, желания, надежды».

Свящ. Александр Ельчанинов.

*       *       *

Перший запис у моєму паперовому щоденнику починається словами:

“Не знаю, можливо, я вирву ці сторінки і викину в смітник. Подібне я робив вже декілька разів…”

Було мені тоді неповні двадцять. Щоденник зберігся, але я вже давно нічого не пишу у ньому.
Здається, та ж сама історія повторилася з моїми інтернет-щоденниками. Я заводив блог, щось писав у ньому, потім, з різних причин, зрікався його і заводив новий блог. Не подобається багато чого з написаного мною раніше, дратує упередженість, нещирість, марнославство і, навіть, банальна тупість і дилетантство, з якими було написано деякі матеріали. І ніщо не обіцяє мені, що стара історія не повториться з цим блогом, але маю сподівання, що цей – останній і приречений на перманентність.

Одна з проблем блоговедення для мене полягає в тому, що я ніяк не можу визначитися з форматом викладення своїх думок, з жанром і стилем подачі своєї писанини. Все мені не подобається, і так, і сяк мені незручно, тісно. Зовсім недобре те, що з молоком матері по самі вінця я був напоєний суржиком, він живе в мені, настирливо лізе на язик і не дає спокійно і повноцінно жити. Доволі безпорядне життя, майже повна недисциплінованість мислення, регулярні напливи розумового отупіння, сердечної нечутливості і духовної сліпоти – хай йому грець! (що воно таке “грець”, цікаво?) Мабуть все це є не таким помітним на письмі, але в усному мовленні, особливо в розмові з серйозними людьми на серйозні теми, або в проповідях – Боже, милостивий будь до мене грішного!

Чи потрібен мені інтернет-щоденник? У мене немає простої і категоричної відповіді на це запитання. Святий отець Іван каже, що потрібно робити письмові записи своїх духовних роздумів і прозрінь, не сподіваючись на майбутню їх публікацію на загал, не думаючи про це. Ось так, мабуть, і треба чинити. Цей щоденник – для мене, хоч окремі публікації можна розшарювати серед френдів у соціалках.

Для мене. Але може статися таке, що сторінки цього блогу нагуглить якийсь добродій, відповідно, у нього може виникнути справедливе запитання: а хто все це написав? У такому разі він зможе задовольнити свою цікавість, прочитавши наступне.

*       *       *

«Я смешной человек. Они меня называют теперь сумасшедшим... Но теперь уж я не сержусь, теперь они все мне милы, и даже когда они смеются надо мной — и тогда чем-то даже особенно милы. Я бы сам смеялся с ними, — не то что над собой, а их любя, если б мне не было так грустно, на них глядя...»

Ф. М. Достоевский. «Сон смешного человека».

«...Простим угрюмство — разве это сокрытый двигатель его? Он весь — дитя добра и света, он весь — свободы торжество!»

А. А. Блок «О, я хочу безумно жить...»

Автор цих рядків – не штучний інтелект, як може здатися на перший погляд, а людина. Чоловік, сім’янин, священик, грішник. По-своєму щасливий, по-своєму нещасний. Ніби-то знає, чого хоче, але – ніяк. Розмовляє так-сяк, пише трохи краще. Постійний брак часу, брак молитви, брак справжнього живого життя. Любить природу, більше – тварин, з людьми гірше, але теж вчиться любити. Живе не без утіх і не без гріха, багато комп’ютера і суєти, хоч і хочеться, дуже хочеться більше Бога, в душу, в середину, в усе життя. Книжки теж любить, здебільшого переглядати, знає імена деяких письменників, поетів і навіть середньовічних художників (upd: вже забув). Але мистецтва бачити – не осягнув. У школі не здобув знань, бо не було мотивації, але світобачення дещо розширив, за що складає подяку окремим вчителям. Бакалавр з технічною освітою, бо пізно увійшов у Церкву. Семінарист, потім піп і маю двтроє дітей. Від юності своєї шукав, серцем шукав і розумом (хоч гріх відволікає і немає грошей), а тепер більше в глибину, крокуємо по вертикалі. Немає кінця і я не встигаю, не можу охопити ніяк, все вислизає, наче крізь пальці, хоч невеликі пригорщі залишаються і це – дар Божий.

До теми:

Про що я пишу або писатиму >>>

0 коментарі:

Дописати коментар



Популярні публікації